Інтерв’ю з Іриною, яка представила першу в Україні авторську колекцію екологічних фарб BARVALAND. Подробиці створення унікальної природної палітри у питаннях та відповідях.
- Ірина, розкажіть про себе, будь ласка – як Ви почали свій шлях до творчої кар’єри?
Все почалося ще з дитинства, адже я ще маленькою полюбляла малювати. А мама, як це буває в усіх сім’ях, якщо треба було мене чимось зайняти, завжди саджала за стіл с фарбами та олівцями. Взагалі, я завжди була творчою – захоплювалася музикою, співами та танцями, але й малювати любила не менше.
- Але ж був той самий момент, коли Ви зрозуміли, що фарби – це Ваше захоплення?
Так. Колись я випадково найшла вдома масляні фарби, на хвилі натхнення я намалювала картину усього за ніч! Але в художню школу я так і не пішла, бо не вистачало б часу на всі гуртки та навчання.
- І що ж було далі? Як Ви потрапили у світ мистецтва?
Вже дорослою я вирішила ремонт квартири зробити власноруч, з сім’єю. Що ми тільки не вигадували – використовували найпростіші матеріали та реставрували старі меблі.
Моє кохання – тумбочки-реліквії, які зробив ще прадід. Про них я з дитинства знала, що перероблю і прикрашу власну квартиру.
Колони та ліпнину робила зі звичайної стартової шпаклівки – просто трохи фантазії та незвична техніка нанесення.
А модне та «дороге дизайнерське дзеркало» – насправді узято зі старої радянської стінки і оформлене у багет.
Ключниця, яка здається завжди займала вдало своє місце – хитро маскує лічильник і створена із старої рами та відрізка льону, прикрашена крючками і виконує ще й функцію маскування лічильника.
Ось так в мене з’явився неабиякий спортивний інтерес – з простих чи старих, і головне недорогих речей робити справжню красу.
- Неймовірно! Але ж це все робилось не для загалу, а для себе. Як Ви вийшли на інший рівень?
Мою творчість трохи перервали проблеми зі здоров’ям. Я мала деякі негаразди із спиною, численні обстеження, аналізи, МРТ не дуже допомагали зрозуміти, що коїться, зазвичай, в таких випадках, коли не виявляють причину хвороби, лікарі кажуть що це психосоматика особливі «ліки» – робити те, що подобається і що дає енергію. В психосоматику я не повірила, але була готова все зробити, щоб постійна біль у спині відійшла, тому я починаю діяти!
Зрозумівши, що закінчились усі меблі, які можна було перефарбувати й всі знайомі та сусіди, які були не проти моєї творчості, я вирішила – буду пропонувати свої послуги в Інтернеті. Зайшла на відомий сайт, де «продається все» і виклала оголошення. Яким був мій подив, коли вже через 2 дні роздався телефонний дзвінок! Я оговтатись не встигла, як у слухавці приємний голос дівчини вже пропонував мені перефарбувати кухонні фасади. Це була перша незнайома людина, яка сказала, що це моя справа і я маю її продовжувати. Пізніше вона виклала пост у Facebook, де показала свою кухню і порекомендувала мене як спеціаліста.
- І все, прийшов успіх?
Майже, бо ж події розгортались з фантастичної швидкістю. Вже наступного ранку після появи посту, поступило замовлення від ресторатора, яка запропонувала цікавий проект редизайну ресторану. Попередній дизайн був виконаний в стилі середньовічного замку , а дизайн до реалізації мав бути “кантрі”. Це був ласий шматочок, тому що старих меблів було дуже багато, а завданням було інтегрувати реставровані меблі у новий сучасний інтер’єр. Я презентувала свої ідеї, але проект на жаль так і залишився на папері.
- Чому? Невже Ваші ідеї не сподобались?
У тому й справа, що все сподобалось, але власник закладу не розрахував бюджет з технічних причин, а увага ресторатора дісталась вже зовсім іншому проекту.
- Ви ж не зупинились, так?
Ні)) Колись, прогулюючись вулицями свого містечка, я проходила повз улюблений магазин домашнього декору «Комод» – моє місце сили та натхнення, який я вважала музеєм краси та вишуканого стиля. Не маючи якихось намірів чи планів, я зайшла помилуватись чудовими речами. Поглянувши навколо я подумала, що було б непогано щось тут перефарбувати чи продавати тут реставровані меблі. Я не була впевнена , що мої ідеї будуть цікаві власникам «Комоду», мене долали сумніви, але в цей час до мене підійшла Ірина – чуйна та доброзичлива власниця «Комоду» і запитала, чи може мені чимось допомогти. Я набрала повітря у легені та сміливості і невиразно пробурмотіла про свої послуги. На мою радість Ірина одразу показала мені стелаж, який їй подобався за формою, та не за кольором. Буквально пару кропітких ночей і мені це вдалось!
Ірина повірила у мене і переконливо наполягала на тім, щоб я займалась творчістю – і це в моєму житті вже було вдруге! Тоді я повідала, що мрію про власну студію, у якій можна було б фарбувати та навчати інших . У відповідь Ірина з радістю запропонувала свою майстерню, в яку ми навезли купу чудових вінтажних меблів і почали їх фарбувати. Я не знаю, як все встигала тоді!
Але через пару місяців мені раптово прийшла приваблива пропозиція за основною роботою, яка потребувала переїзду до столиці.
- І що, Ви кинули хобі заради кар’єри?
Не зовсім так. Я розуміла, що переїзд відкриє переді мною більші можливості, а творчістю я зможу займатись усюди, незалежно від місця проживання. Сумно було залишати улюблену квартиру і майстерню, але я знала, що все цікаве мене чекає попереду.
- Як зустрів Вас Київ? Напевно, відчинив безліч дверей?
Перший рік після переїзду я не згадувала про своє захоплення через шалений ритм роботи. Але потім я звикла до темпів і на горизонті знов замаярили улюблені фарби.
- Ось тут і починається найцікавіше?
Найцікавіше мене чекає попереду, я упевнена. А коли я згадала про фарби, почала споглядати творчі сторінки у соцмережах. Так я зустріла Тетяну, яка представляла закордонні фарби для меблів та творчості в Україні. Одного разу вона покликала на зустріч для знайомства та колаборації людей, які пов’язані з декором, дизайном та просто творчих особистостей. Це була доленосна зустріч, тому що там ми поділилися інсайтами і я зрозуміла що нас так багато і нам є про що розповісти і чим поділитися і сила не в конкуренції , а в об’єднанні. І ще на тій зустрічі я зрозуміла, що для того, щоб реалізувати всі ідеї моїх нових чудових творчих однодумців, необхідні якісні матеріали, з якими приємно працювати та які надихають.
- І Ви почали виробництво?
Не одразу. За плечима були численні тести різних рецептів фарби , які я знаходила на просторах інтернету, або вигадувала сама. Через декілька місяців після зустрічі однодумцями, я домовилась про зустріч з представником компанії, яка виробляє фарби, передала власні напрацьовані рецепти на тестування і доробку, коли рецепт був доопрацьований та протестований, я зустрілась з Танею, яка в той момент була в пошуку краски для реалізації важливого проекту, тому що завжди стикалась з проблемою поставок фарби, яку на той час використовувала. А творчість – це імпульс, невловимий і швидкогасний, тому матеріали для творчості повинні бути завжди в наявності. Коли я повідомила, що я почала працювати над створенням фарби, і що я готова передати їй фарбу на тестування, ви б бачили ії реакцію))
- Мабуть, Тетяна була шокована?
Ще й як! Спочатку вона розсміялась, вона не повірила, потім коли я розповіла всі технічні моменти та перспективи, які може надати виробництво української фарби, Таня прониклась цією ідеєю і ми почали тестування. Для мене було дуже цікаво спостерігати за тестуванням, оскільки я принесла прозорі банки в яких була фарба різних виробників: польська, англійська, російська, і декілька рецептів моєї фарби. Їй сподобалась моя та англійська фарба, але після тестування на вологостійкість моя фарба перемогла. Це був чисте, незаангажоване силою бренда сліпе тестування – тільки спеціаліст – і якість!
Далі біли пошуки ідеального логотипу, назви бренду, підбір відтінків у палітру, пошук не банальних назв відтінків в палітрі. Коли довго думаєш над ідеєю, знаходишся в постійних пошуках, приходить час, коли всі пазли, які були розсипані у свідомості складаються у гармонічну картину. Це була найяскравіша мандрівка у власній творчості. Від зародження ідеї, до ії реалізації.
Отже, з тієї зустрічі творчих особистостей, які познайомились для колаборації та співпраці пройшло півроку і народився бренд – BARVALAND. Чи це не доказ того, що конкуренція – не той шлях, яким треба йти творчим людям? Навпаки, кооперація та колаборація – найкраще прагнення, яке породжує геніальні творчі ідеї.
- Це дуже вірно і зворушливо! І наступне питання: чи не поділитесь своїми планами на майбутнє?
Їх багато. Але основна суть у тому, що ми готові допомагати звичайним людям втілювати у життя власні ідеї та об’єднувати їх у творчу спільноту. У ній буде місце усім: вчителям та лікарям, менеджерам та директорам, продавцям та бухгалтерам, няням та матусям. Адже це зовсім неважко – поєднувати професійний розвиток з власними художніми бажаннями та мріями. Навіть після нудного дня в офісі або метушливої зміни на фабриці, ніхто не забороняє знайти 10 хвилин, вдягти фартух, схопити фарби і пензлик та відчути себе творцем! Тому на меті взаємна підтримка, співпраця та спільні проекти, які ще більш прикрасять Київ та Україну.